Валентина Шевченко
вся Котельва стояла наколінах…. «Пливе кача» пробирала до самих кісток… Напис «Вантаж 200» разыгрывала так по душе, что відключав свидомість… Море прапорів України складало шану цій дівчинці….
А потом я була у двора….
«Дівчинко моя, ми винні, що не вберегі…. Пробач нас….»
«Ти ж казала, як же там хлопці будут без мене?…. Подивись, вони приїхали до тебе….»
«Донечко, ми собі ніколи не пробачимо…»
Ці слова мами Валентини, яко обіймає труну, луною стоя у вухах…. А перед очима батько Олександр, який сидит на стульчике біля своей донечки, а плечі ходором ходитъ отъездъся…. А поручная сестра Аничка, которая заламывает руки и отводит мокроту от мокроты до неба….
І багато-багато хлопков у військовій формі…
Все вірили… сподівалися… молилися…. А раптом жива….
Господь забрал свою красивую девочку, молодую маму, у Своей обители….
З поміж всього Оля обрала Україну!!!! Віддала їй себе всю!!! Віддала найцінніше!!!
Господь таких не забывает…. Дуже віримо, що Він їй приготовав блаженне вічне життя…
Але ж як батькам, сестрам, донечці змиритися с цим???
Як жить??? Як сприйняти цю жорстоку реальность??? Як навчитися жити без своєї кровинки???
Страшно явити……..
Було у батьків дві донечки… це як у птаха два крила. І коли одни крило відрубати, згодом рана наче и заживе, але злетити птах не може, бо він безсилий….
Господи, упокой світлу душу Жінки, Патриота, Героя у Царстві Небесному!!!
Господи, дай сили пережити близьким цю втрату!!!
Господи, ЗНІМИ З УКРАЇНСЬКИХ АВТОМОБІЛІВ НАКЛЕЙКУ “ВАНТАЖ 200” !!
